Едгар Аллан По «Оповідь про Артура Гордона Піма»

Буквально з перших сторінок на мене повіяло юністю і я був упевнений, що тримаю в руках добротний пригодницький роман і хоча підлітком такий сюжет про замкненого в трюмі юнака сподобався б мені іще більше, але й тепер я твердо хотів ставити вісімку. Щоправда, трохи бентежило очікування від автора якоїсь містики, чогось неординарного, але, вирішив я про себе, до цього я читав лише кілька оповідань і, напевно, може у творчості автора бути і такий натуралістично-пригодницький твір. Тим більше, що в ті часи сюжет про морські пригоди був популярним, а рука автора відчувалася хоча б і в галюциногенних відчуттях замкненого в трюмі героя під впливом темряви, спраги та спертого повітря. Мимоволі згадувалися і подібні твори, які, на відміну від цього, не обминули мене в юності. На думку приходив насамперед Жюль Верн, з його манерою описувати паралелі та меридіани, відкриття та оснащення кораблів. Потім було схоже замкнене в трюмі Морське Вовченя Майн Ріда, а наступна казковість — подорожі Синдбада-морехода... Я навіть почав зважувати чи не рано дати його почитати дітям. І так було аж до сцени канібалізму (але й до цього пів команди перебили молотом по голові). У цьому місці оповідання явно вийшло за межі підліткової пригодницької літератури.

Далі, що було добре для оповідання, у форматі роману вже починало напружувати - відсутність перепочинку в пригодах.

Ті ж пригоди Синдбада завжди чергувалися з поверненням додому, перепочинком, спорядженням нової експедиції на зустріч новим ще більш неймовірним пригодам. Тут же, складалося враження, що не встигав Синдбад (Пім) повернутися, як починалася нова серія, причому замість містики автор приправляв свій сюжет кошмаром та насильством. Оцінка поповзла вниз, але тут настала перерва і спокійніший сюжет, який дав можливість поміркувати і наколупати чимало огріхів і нестикувань розповіді. Наприклад ясно, що головний герой — молодий хлопець у районі 20-ти або навіть до 20-ти років, що вперше вийшов у море (на початку ми його зустрічаємо 16-річним студентом), але це не заважає йому завоювати довіру досвідченого капітана, висловлювати свої судження перед бувалими моряками і зрештою впливати на прокладку курсу корабля чи час його стоянки... А що сталося з милим песиком, з яким герой носився всю першу частину твору? Крім того мене, як сучасного читача, на відміну від того, що раніше здавалося нормою, напружують принципи хижацького та споживчого ставлення до природи, сцени винищення та полювання всього і вся у глобальних і просто божевільних масштабах.

Проте наприкінці сюжет знову став цікавішим і захопливішим, чим таки підтягнув мою оцінку (а то було б таки 7), незважаючи на все-таки відсутність кінцівки. Складається враження, що авторові більше подобалося і виходило нагнітати інтригу, але не розв'язувати її. У певний момент це йому остаточно набридло, тим більше, що герої в кінці запливли в такі нетрі, що тільки Синдбад і міг би їм допомогти з них вибратися, тож автор махнув рукою -

Напевно, тепер доведеться таки прочитати, що там далі було за версією інших авторів, а то так і залишиться загадкою — позбавив дід хлопця спадщини за це плавання чи таки ні? 🙂.