Анджей Сапковський «Межа можливого»

Дуже цікаве і захопливе оповідання, у ньому є і інтриги, і пригоди, і битви, і романтика походу, і багато чого ще, про що всі і так згадують у відгуках, і, можливо, мій відгук вам не сподобається, але я б хотів більше поговорити про недоліки — переваги у відгуках і без того завжди більше вихваляють.

Тож читував я якось «Меч без імені» Бєляніна, його якось більше прийнято ганити, ніж хвалити, мовляв, гумор не той і відсутня мораль, чи то пак ідея, але там автор на це і не претендує, там буквально з перших сторінок ясно, що це відвертий жарт і знущання над штампами, тим він мені і сподобався. У Відьмаку ж ось за коментами зовсім інший рівень, прийнято шукати мораль, ідею між рядків і т.п., за одне порівняння цих двох творів — вже ризикую отримати докір. Але давайте ж заглянемо глибше. Адже я погоджуюсь, що Межа можливого хороше оповідання, але ось якості, якості якось не вистачає. Ну як це можна собі уявити Відьмак з Драконом і двома дівками в груповусі? Та й дівки не які-небудь, а зерріканки, майстрині ножа і меча, які перекришили пів села. Белянін відпочиває! Дракон, драконище! Який літає, пахкає чи то жаром, чи то парою, чи то кислотою — пішов пішки проти трьох возів селюків, озброєних вилами і косами, дав себе сповити сітками і ледь не загинув? Та в будь-якому мультику будь-який дракон їх би спалив граючи. А цей то ще й золотий, рідкісний, розумний і розмовляє? Відьмак теж вийшов якийсь бліденький. Крім згаданої груповухи, він сохне (або краще кажучи, знемагає) за Єніфер, домовляється з зерріканкою Веєю про наступну оргію (вже після возз'єднання із пристрастю свого життя), метушиться по мосту, що рушиться, змушує себе рятувати і в найвідповідальніший момент бою з драконом, до якого відьмак йшов 3/4 оповідання, не встигнувши толком замахнутися мечем, дає себе зв'язати немов дитину і прив'язати до воза... У цьому ряду чаклунка, яка мріє мати дитину, виглядає набагато реальнішою і органічнішою, до речі, перший етап цього процесу їй теж мало не забезпечили на тому ж возі. Ще потрібно додати непередавано смачну мову автора на всілякі вирази, яку як міг (наскільки я зрозумів) згладжував перекладач і фірмова фішка автора — максимально вплітати в розповідь вираз, що став назвою оповідання, в даному випадку — Межа можливого.

Ну ось, а оповідання то цікаве і так хотілося поставити 9, але дьоготь, дьоготь... Груповуха з драконом і зерріканками мене добила.