Анджей Сапковський «Час погорди»

Відчуваю, що цікавого відгуку у мене не вийде, але що-небудь хочеться залишити собі на згадку, щоб потім легше було пригадати свої враження щодо конкретної частини. Бо рамки окремих книг стають тут настільки розмиті й невизначені, що вже можна запідозрити автора у графоманстві і банальному комерційному розрахунку. Ризикую не потрапити в мейнстрім — думаю саме в цьому, в мейнстрімі, причина такого захоплення твором і великої кількості позитивних відгуків. І хоч я й далекий від надто високої оцінки свого письменницького таланту у своїх відгуках, але відгук слабким буде, думаю, не лише з-за цього. А тому ще, що я не знаходжу на чому можна зосередитись при його написанні. Прочитання цього роману всупереч загальному захопленню мене ніяк не зачепило, навпаки, я відчуваю поступове скочування всієї саги до низу. Коли перші частини, особливо оповідання, як окремі клаптики розрізненої мозаїки було цікаво складати в глобальне полотно відьмацького світу, то тут, з переходом в епічну сутність подій, стає нудно, а місцями гидко від загального цинізму, жорстокості, і, по суті, містячковості глобальних інтриг...

Від початку у мене були завищені очікування до циклу, та особливого захоплення я й досі якось не відчув, але якщо перші кілька книг були справді цікаві, хоча й не шедевр, то чим далі, тим більше рівень у моєму відчутті опускається. І вже продовживши після цієї книги читати наступні, схиляюся до думки, що «Час погорди» це навіть певний рубіж, до якого було читати ще цікаво, хоча деякі моменти могли не подобатися, тут дещо гірше і «деяких» моментів вже більше, то в наступних - вже читати місцями стає не тільки мало цікаво, але й трохи неприємно, та це вже більше до відгуків на наступні книги.

Ну а щодо цієї, повторюся, немає чіткої композиції, початку, кінця, книга не сприймається окремим романом, я б сусідні об'єднав в одну книгу і прибрав цей штучний, комерційний поділ. Опис всесилля Дійкстри і його шпигунської середньовічної мережі, що почався ще в попередній книзі і ще тоді викликав нерозуміння при співвідношенні з історично-технологічною епохою в якій розгортаються події, тут набуває ще більш глобального характеру. Аналоги подібних мереж характерні більш сучасному світу (мені складно уявити такий розмах у середньовіччі, незважаючи на всі можливі інтриги) змальовуються і в інших численних королівствах. Все це щільно сплітається з політикою, боротьбою за владу та землі. Хоча, незважаючи на всемогутність і глобалізм цих чорних кардиналів, усі їхні інтриги в результаті все одно по суті зводяться до питання, яке декольте одягнути чарівниці на той чи інший бал і в кінці закінчуються фінальним пшиком. Подібно як і сивий відьмак, досвідчений мутант з котячими очима, накачаний всілякими можливими еліксирами, безжалісний винищувач чудовиськ, від якого я, після таких характеристик, фактично з самого початку саги і досі практично марно чекав відповідного ефекту. Він так і не встигнувши по суті як слід таки розмахнутися своїм офігенним відьмачим мечем — і тут перетворюється на відбивну.

Цирі, ця зворушлива дівчинка, яка потрапила в біду і так багато постраждала від свого призначення, що так довго оберігалася і навчалася відьмаками, потім була передана на навчання магам. Кожна із шкіл (і маги і відьмаки) зі своєю філософією і т.п. (я щось не бачив у Геральта науки вбивати все що рухається, швидше навпаки, наприклад поважати ельфів, навіть чудищ не вбивати марно; аналогічно і магічки вчили утихомирювати гординю, відчувати свою силу тощо). Цирі, яка могла підняти свій меч не дивлячись на всі навчання, лише для власного захисту і в останню мить (атака на обоз краснолюдів) і яка не змогла добити чорного лицаря своїх кошмарів у відповідний момент, до кінця книги раптово стає жорстокою і звірячою розбійницею-лизбіянкою 16-ти років.. Заради чого автор до цього моменту списав стільки паперу?