Леся Українка «Лісова пісня»

Сучасна людина, ось ми з вами, звичайно знайома з міфологією. З ходу на думку спадають міфи древньої Греції, потім водяні, русалки, феї, ельфи, гноми; якщо спробувати згадати щось ближче до власної культури, то, мабуть, домовик і відьма. Але ми діти сучасного глобалізованого світу, або навіть діти Голлівуду: ельфи та гноми, і навіть далекі греки нам ближчі за міфи наших власних предків. Ось якщо говорити за себе, я з подивом занурювався у захоплюючий світ цієї феєричної казки, але я не в змозі визначити, що тут фольклор — наш, давній слов'янський, чи, якщо хочете, український, а що плід уяви автора. Я щось невиразно пригадую, що він не обмежується водяним та його донькою русалкою, що в полі та в лісі, за повір'ями наших предків, теж жили аналоги русалок, тільки польові та лісові. Тут це Мавка, а окрім неї є ще й потерчата, "той, що греблі рве", "той, що в скалі сидить", перелесник, лісовик... загалом перед читачем відкривається свій самобутній і багатий казково-міфічний світ.

І все це на тлі ніколи не старіючої теми кохання. У колись відомій пісні є слова: «дельфін русалку полюбив, але вони, як відомо, не пара, не пара...». Щось подібне і тут, тільки замість дельфіна — хлопець Лукаш. Або як у Андерсена з його русалкою — тут лісова Мавка теж здатна багатьом пожертвувати заради кохання. І у своїй жертовності, у своїй безпосередності і глибині почуттів вона виглядає набагато краще, людяніше за самих людей. Люди теж не є негативними героями — вони просто такі, як є, - дріб'язкові, меркантильні, занурені у свою буденність, здатні заради миттєвої вигоди перетворити своє майбутнє на пустелю, якщо треба вирубати ліс. Але й Лукаш не найгірший, так, він дуже швидко забуває свої ж палкі промови, але людині, щоб жити, треба добувати собі хліб, треба нивку посіяти, а потім і пожати, а Мавці легше завдати собі болю, ніж зрізати золоті колоски. Чи можуть зійтись такі протилежності?

Фінал, якщо дивитись з боку Лукашевої мамаші, виходить уже по Пушкіну — з розбитим коритом — ніяк їй заспокоїтися не моглось, все хотілося собі й синові кращого, але щоб не мала — невдоволена була. З оцінкою трохи губився між 8 і 9. Якщо оцінювати за майстерністю письменника, то, напевно, — 9; якщо в міру, як мені сподобалося і хотілося б перечитати — то ближче до восьми. Я вже зважився по ходу читання на 8, але, дочитавши до фінальної картини, змінив думку на 9, тобто "5 із мінусом". Одне можу сказати однозначно, хоч я на даний момент і не великий поціновувач театру, але ця п'єса — одна з небагатьох, на які я безумовно сходив би. Хоча усвідомлюю, що був би розчарований — таке буяння фарб, таку феєрію втілити на сцені практично не реально, неможливо буде досягти того, що вдалося описати автору пером, хіба реалізовувати засобами сучасної анімації та кіношних ефектів.