Аґата Кристі «Смерть на Нілі»

Це точно не перше, що я читав (а тим більше дивився) у автора, але нічого відомого щось не пригадую. Тож користаючись тим, що вийшло вже багацько гарних книг в українському перекладі, вирішив щось читанути, і вже щось знаменне, на слуху, щоб одразу - ух ти і роз ах ти. Та й давно детективів не читав, а той же Конан Дойл чи Чейз мені вельми до вподоби, тож уперед!

Але... Не скажу щоб твір не сподобався, але якийсь він мені одразу видався штучний і синтетичний, починаючи ще з передмови авторки, де вона оповідала, що колись сама плавала на відпочинок подібним пароплавом все тим же Нілом. І тоді ж подумала, який би то був сюжет, станься вбивство у подібній подорожі. Тож вже якось не зачепило, а може то ще війна, що триває, давить і не дає відволіктися на подібні видумки.

За сюжетом багата, розумна, молода і приваблива Ліннет Дойл відбиває небагатого жениха у своєї ліпшої подруги Жаклін де Бельфор, одружується із ним і відбуває у розважальну подорож. Колишня подруга ув'язується на останні гроші за ними, щоб попсувати їм нерви. За "неймовірним" збігом обставин у тій же подорожі поруч із ними опиняється знаменитий хоча коротенький і зовні непоказний детектив у незмінно білому костюмі - бельгієць Еркюль Пуаро. Як виявляється, не лише подруга могла мати зуб на юну місіс - мало не кожен з гостей пароплава, а подекуди і з членів команди міг мати якийсь мотив.

Початок видався мені трохи сумбурним і малозрозумілим, аж поки не дійшли власне до подорожі (всі ці різні люди, що знають Лінет, чи обговорюють її, читають про неї в газетах і чомусь кидаються за нею у мандрівку). Тоді сам "геніальний" детектив: відчуває, що має відбутись щось лихе, більше того одна з підозрюваних прямо каже, що бажала б смерті цій багатійці, так щедро обдарованій життям і долею. Відчуває і нічого не зробить, щоб запобігти лиху, окрім пустих балачок. Ба більше, він снує туди сюди закритим простором корабля з розумним видом, опитує пасажирів, а лік жертвам росте - одного свідка застрелюють буквально у нього на очах під час розмови, іншу заколюють в каюті, а наш Пуаро не може нічого довести, поки сам злочинець не зізнається. Геніально - чим менше виживе людей на пароплаві то легше віднайти вбивцю 😃.

Підозрювати можна було мало не всіх, і авторка могла призначити вбивцею будь-кого, але ключем до розгадки стає те, що Пуаро за вечерею пив вино, а з двох баночок лаку для нігтів жертви, одна виявилася порожньою. Щоправда про справжній варіант вбивства саме в такій конфігурації я подумав на рівні з іншими можливими ще десь на середині книги, тож несподіванкою він для мене не став. Проте авторка намагалася хитро закрутити сюжет, щоб алібі у справжніх підозрюваних видавалося залізним. Жертву мені було відверто шкода - вона далеко не сама лиха багатійка. А наприкінці цієї жахної подорожі автор показала, що вона жінка - здається аж дві пари знайшли одне одного 🙂.

Тож Пуаро мене знову не вразив, він не є і вже, мабуть, не стане моїм улюбленим детективом, на відміну від того ж Холмса він мені не імпонує. Ну таке 7/10.