Роберт Шеклі «Варіанти»

Який дивовижний роман! Найдивовижніше, напевно те, що після прочитання неможливо згадати про що він, та що там, він настільки геніальний, що і під час читання визначити цей атрибут твору не кожному дано. Тут, я змушений погодитися з багатьма відгуками, автор просто перевершив себе! 🙂, Булгаков, та й не він один, справді відпочиває 🙂. Правда якщо все спростити до краю, почитати відгуки та анотацію, то так, все зводиться до того, що Мішкін шукав свою деталь і десь під ногами йому плутався робот приємних квадратних форм на чотирьох ніжках; на далекій Землі цю саму деталь намагався вислати Мішкіну його дядько, по суті ще багато людей протягом твору намагалися допомогти його герою у пошуках злощасної деталі. Кінцівку я розкривати не буду бо пару сторінок початку, і кінцівка, та ще й сам персонаж Мішкін, М-І-Ш-К-І-Н, ех, як звучить, його б та й в інший твір... Про що це я? А, так, я кажу, що на моє глибоке імхо - бо просвітлення в процесі читання в мене так і не настало - початок і кінцівка становлять основну цінність роману (скоріше повісті). Взагалі, зараз, якщо абстрагуватися і подивитися на цей роман з боку, в процесі написання відгуку, оцінити задум автора, початок і кінцівку, то все виглядає не так вже й погано, навіть можна підняти оцінку відразу на 2 бали, але блін, у процесі цього захопливого читання, розрізання, зашивання дівчат, хлопчиків, фокусів, флори фауни, людей, що перетворюються на дерева, дерева у людей та іншу і іншу ахінею, поїздів та кораблів, я би так не сказав, тому залишу як є.

А яка ідея!, ідея то яка, в чому ідея, я взагалі запитую? Гаразд би сюжету немає, то хоч би ідея, ціль цього опусу хоч би була. Ох, після прочитання виходить такий сумбур думок у голові, що хочеш не хочеш і відгук виходить трохи стилізованим під твір, правда сумніваюсь, що мені це теж буде ставитись в геніальність, добре хоч мозок залишився на місці і, як і раніше, перебуває у відповідності суворій логіці та чітким передумовам - іншим, судячи з зізнань у відгуках, пощастило менше 🙂.

Ні, ще додам, що найбільше запам'ятався для мене момент, коли тигр ричав, голодний, з іклами-шаблями, зготувався до стрибка, і який, на глибоке переконання робота, був травоїдним, але чудово закамуфльованим під хижака задля більшої власної безпеки...