Франц Кафка «У виправній колонії»
- Середня оцінка:
- 7.00
- Оцінок:
- 1
Мова оригіналу: німецька
Класифікатор:
- Твір характерезують як: фантастичний/1,
- сюрреалізм/1, психологічний/1,
- Місце дії: наш світ (Земля)/1, не визначено/1,
- Час: епоха новітньої культури (з XX ст. по наш час)/1,
- Перебіг сюжету: з екскурсами/1,
- Цільова аудиторія та вікові обмеження: доросла література/1,
Анотація:
Видання:
Відгуки:
Якщо відбувся злочин - за ним має наступити покарання. Солдат заснув на посту, і коли офіцер почав бити його за це нагайкою по обличчю, почав захищатись. Тепер його чекає 12 годин повільної смерті під тортурами. Протягом оповідання читачу докладно пояснюють механізм тортур і принципи пристрою. Отож, якщо чесно, великого задоволення опис цих картин мені не приніс.
Абсурд? Ну, таке, в стилі автора ;). Хоча у варіанті Замку чи Процесу я отримував від нього певне задоволення, але не тут. Для загальної картини абсурду ще слід добавити, що сам засуджений, чекає процедури, не просто байдуже, а як написано у оповіданні, "віддано", що складалося враження, якщо його відпустити і покликати, то він і сам радий прийти і, до речі, засудженому не повідомлено ні про його провину, ні про вирок, а суд і винесення вироку проведено однією людиною - офіцером, що цей вирок і виконуватиме.
Офіцер - фанат машини і "правосуддя". Проте не це є ідеєю оповідання, як завжди у Кафки балом править алегорія і є прихований зміст. В даному випадку таких змістів можна розгледіти і не один шар. Передовсім дійсно проглядає диктатура влади, диктатура коменданта. Один комендант, одна диктатура, одні порядки, інший - інші. Натовп, "народ" - тупе стадо, яке швидко підлаштовується, що під деспотію, що під більш поміркований режим. Навіть сам засуджений покірно ніс би за собою власні ланцюги. Солдат, зараз укладає жертву на страту, потім разом можуть піти випити, якщо страта не відбулась. Не краще виглядає і сам мандрівник, він хоч і не згодний із місцевим судочинством, але буде без спротиву за цим спостерігати, ба навіть у дрібницях може і допомогти, адже - це "не його справа". Подив викликає офіцер, палкий прихильник старого порядку і старого коменданта. Йому не просто подобалось катувати людей і засуджувати їх до страти, він настільки був упевнений у правильності і доцільності саме такого укладу, що добровільно був згоден, щоб і йому було відмірено тим самим аршином, ба більше, навіть вирок над собою він був здатен здійснити самостійно. Таких людей, щоб не зламались і "не прозріли", якщо справа повернеться проти них, у наш час знайти важко. Лиш одне але - прозріння, яке він бачив в очах катованих засуджених, для нього так і не наступило.
Залишати відгуки можуть лише авторизовані користувачі!