Джек Лондон «Мартін Іден»

Це історія про молодого матроса, на початку людини неосвідченої, забіяки, такого, що не проти напитися за компанію і в кожному новому порту мати нову жінку для розваги. І ось, волею долі, цей юнак потрапляє на обід у пристойну аристократичну сім'ю, де не знає куди подіти руки, як пройти, щоб нічого не зачіпити, яку виделку взяти і що сказати. А саме головне, там він бачить трохи старшу за нього Рут Морз, яка швидко оволодіває думками хлопця. Усвідомлюючи прірву між ними, Мартін спочатку навіть не може дозволити собі подумати про Рут як про кохану, але твердо вирішує змінити своє життя, задля якщо не подолання, то скорочення цієї прірви.

До цього моменту все мені було зрозуміло і логічно, але далі автор, як на мене, трохи починає видавати бажане за дійсне, ймовірно екстраполюючи свої юнацькі мрії на свого героя. Тут явно присутній автобіографічний вплив, але щедро приправлений камуфльованою під реальність гіперболізацією і домішано актуальної, на момент написання, політики.

Мартін виявляється не просто здібним хлопцем, а за два роки він самостійно, без учителів і наставників, покращує свою освіту до такого рівня, щоб підтримувати невимушені бесіди із профессорами і навіть мати можливість ставити їм питання, на які їм важко віднайти відповідь (Колись, у дитинстві, я читав уже про одного хлопця, якого виховали мавпи, але він самостійно по книгах навчився читати і став джентльменом. Так ось тут у мене виникли дещо схожі відчуття). Мартін стає настільки освіченим, що значно перевищує рівень більшості, ба ні, практично всіх оточуючих. Йому стає із ними нудно, він бачить всю їх ницість і лише кохання до Рут не вщухає.

В цьому місці мене напружує, як людина, ставши такою освідченою, "перевершивши рівень" оточуючих, якими вона нещодавно так захоплювалась, може вести себе так нечемно, грубо і невиховано? Як можна грубити людям і дерти перед ними носа, якщо вони забезпечують собі і своїм дітям добробут, а ти живеш впроголодь і прийшов до них просто поїсти? Як на мене, то не так уже Мартін і порозумнішав, або крім знань йому варто було б ще трохи добрати людяності і поблажливості, він, вийшовши з низів, мав би бути у спілкуванні простіше, а не зарозуміліше.

Мартін захоплюється Спенсером і еволюційною теорією. В одному місці він говорить, щось на кшталт, що виріс із віри в духовне, але тут же продовжує вірити в любов. Як на мене, тут очевидне протиріччя: ставши скептиком і затятим матеріалістом, не можна не втратити і віру в любов - для нього це має бути не більше ніж еволюційна гра гормонів. Із такими ідеями він мав би легко перерости Рут, переступити через неї і йти по життю далі із друзями подібними до Бриссендена. Натомість вона розбиває йому серце.

Не зрозуміло чому Рут, на свій уже достатньо дорослий і освічений вік, за словами її мами "ще не розкрилась як жінка", зовсім не переймається женихами і в стосунках виглядає майже як підліток. Автор наприкінці виставляє Рут, як мало не обмежену особу, що як і всі не змогла розгледіти потенціал Мартіна і розміняла його на добробут. А скільки таких Мартінів у світі може компостувати голови дівчатам, так і не перетворившись на Дж. Лондонів, а спившись і т.п., автора не обходить? Що потім робити дівчатам, що принесуть свою молодість в жертву таким талантам?

Мартін в кінці не хоче простити Рут, що як на мене, лише ставить питання, а чи так палко він її любив, як намагався нам подати автор? Вона два роки прощала Мартіна, чекала і терпіла його витівки, заставлені костюми, небажання працювати, забування про обіди із нею. А тут одного разу оступилась, і вже її заклеймили, що її від Мартіна були потрібні лише гроші і положення, хіба? Якщо так, то вона мала шукати кохання серед подібних Мартіну матросів? Натомість у Ідена була, зокрема, палка шанувальниця Ліззі: вона любила його бідним, вона вірила в нього і ладна була кинути все ради нього, вона згодна була вчитись, змінюватись, щоб відповідати рівню Мартіна, вона нічого від нього не вимагала і тоді, коли він досяг успіху. Якщо його так розчарувала Рут, чому він повівся не краще із Ліззі, чого йому взагалі було треба?

Мартін заперечував свою причетність до соціалізму, а визначав себе як індивідуаліста. Для чого ж він намагався в своїх творах сподобатися публіці, яку зневажав? Він став настільки індивідуальним, що залишився сам один і не знайшов більше рівних і достойних себе. Це теж щось та й говорить про людину. Він цілком увірував в конкурентну боротьбу за Дарвіном, натомість своїм кінцем лише довів, що цю боротьбу він програвав всуху, він не зміг довести свою конкурентну перевагу на життя і бездарно зійшов зі сцени. Я не зміг розгледіти у ньому "великої людини", як автор не старався, хоча читати було доволі цікаво, це класика і вона спонукає мислити, інакше у мене не вийшло б такого розлого відгуку:). Хоча автор часто пускався в повтори і занадто заглиблювався в перипетії художніх невдач свого героя. А ще мені дуже "подобається" такий прийом, як геніальний літератор написав свою геніальну річ, вона була така геніальна, що прославила його, хоча далеко не всі змогли осягнути про що вона. А нам, читачам, слабо було привідкрити, що там такого? Але та річ була настільки геніальна, що автору не залишилось після неї нічого іншого, як самовбитись. Отже, починаючим письменникам - однозначно читати, а так - 7/10