Ганс Крістіан Андерсен «Великий Клаус і маленький Клаус»

У цій казці хоча начебто й присутні всі притаманні цікавій казці необхідні інгредієнти, але водночас вона залишає певне гнітюче враження. Язик не повертається назвати її доброю. І річ тут не в тому, що Великий Клаус може вбити свою бабусю і піти продавати її в аптеку, не в тому, що він злісний, заздрісний і тупий - адже він все таки антигерой. А в тому, що Маленький Клаус, якому в казці відведено місце позитивного персонажа, може навіщось покласти труп мертвої й нелюбої своєї бабусі у своє ліжко, а потім везти її кудись із проломленим черепом; обманювати, перед тим названого добрим, господаря харчевні, цим обманом виманюючи в нього гроші; може запросто засунути замість себе старого пастуха в мішок на вірну смерть (хоч той і втомився від життя, але це все одно не гуманно) і потім весело крокувати забравши собі його отару, присутні й інші подібні моменти. Лише одна сцена проламування черепа бідної і "на щастя" вже мертвої бабусі, вночі, сокирою, вже чого варта.

Тож цілком резонно постає питання, а чого ця нібито дитяча казка, має вчити дітей? Ні, не можу назвати її доброю і повчальною, а оскільки це все ж таки казка, тобто орієнтована на дітей, то ще забирається один чи два бали.