Оскар Уайльд «Юний Король»

Якщо більшість казок сповідують принцип «зустрічають за одягом, а проводжають за розумом», то тут цей принцип вивернуто на виворот. Якщо молодий король відмовляється одягатися як належить його сану, то слідом за глузуваннями негайно слідує навіть спроба його скинути, і якби не втручання згори — бути б нашому королю знову пастухом.

Дійсно дивно, що наш пастух так швидко забув своє колишнє життя, перейнявся жагою до розкоші, а кілька снів в останню ніч перед коронацією, ще швидше повернули його на шлях праведний. Але я все одно не розумію моралі цієї казки. Відмова одягатися в мантію, носити скіпетр та корону повернуть загиблого пірнальника, вилікують старателів від епідемій чи хоча б зроблять життя ткачів легшим? Що зміниться від імпульсивного навіженства вінценосної особи? Може йому якось треба було з іншого боку заходити і намагатися щось робити в якості короля, а не просто чинити мовчазний протест проти одягу? А праця людей не причетних до одягу короля легша за тих, хто причетний, у них жодних проблем?

Дивна казка. Як і всі казки, прочитані мною у автора. До речі опосередкований висновок: для автора працьовитий народ, простолюд та його проблеми існують лише у формі казки, у «серйозній» творчості автора наголос більше на порожню салонну балаканину. Лише в казках Уайльд боязко згадує людей, завдяки яким йому та його колу вдавалося безтурботно проводити життя у світському суспільстві.