Оскар Уайльд «Рибалка та його душа»

Уайльд у своїх казках (майже у всіх, що я прочитав) дуже любить використовувати релігійні мотиви. А наприкінці обов'язково хтось має померти. До речі, діти, як основна читацька аудиторія казок, не дуже люблять коли наприкінці хтось помирає, окрім як переможене зло. А релігійний мотив у казках, як на мене, не дуже доречний, причому у варіанті Уайльда — то й поготів. Просто, якщо автор справді віруючий, то в казці — це казка, вигадка і перекручується справжній сенс релігії. Якщо ж автор не віруючий — то релігійний мотив у його казковому творі — це вже кривляння та блюзнірство, що теж мені не подобається.

Ця казка має всі атрибути гарної, захопливої казки, причому чимось на кшталт східних казок. За сюжетом це як Русалочка, але навпаки: хлопець (не принц) полюбив діву морську і вирішив стати як вона, полишивши заради неї своє земне життя. Так що можна навіть порівняти, яка добра і чудова казка вийшла у Андерсена, і що, в результаті, вийшло у даного автора. А в Уайльда вийшла зла і кривава казка, де в основі деякі християнські постулати перевернуті з ніг на голову. Душа, виявляється, може бути позбавленою серця, а тому зла. Значить молодий рибалка, вирішивши прогнати свою душу і прийшовши заради цього на відьомський шабаш на чолі з їхнім князем, — робить добру справу. А під впливом своєї душі рибалка ображає слабких і навіть пограбував і вбив доброго чоловіка, що прихистив його. Душа заважає коханню рибалки, навіщо? А тварини морські, раз від «творити», значить створені Богом, але заперечуються священиком, а потім він їх приймає, до чого це?

Зроби автор казку, але без священика, без відторгнення душі і т.п, все було б чудово, а так своїм дітям я її рекомендувати до читання не хочу, це поки що найменш вподобана казка у автора, навіть більше: можливо, найменш вподобана казка зі всіх відомих мені казок ?.