Рей Бредбері «Вересень 2005. Марсіанин»
- Середня оцінка:
- 8.00
- Оцінок:
- 1
Мова оригіналу: англійська
Класифікатор:
- Твір характерезують як: фантастичний/1,
- фантастика/1, гуманітарна фантастика/1, психологічний/1, філософський/1,
- Місце дії: поза Землею/1, Марс/1,
- Час: близьке майбутнє/1,
- Перебіг сюжету: лінійний/1,
- Цільова аудиторія та вікові обмеження: підліткова/1, молодіжна/1, доросла література/1,
Анотація:
Твір є частиною:
- Марсіанські хроніки / The Martian Chronicles (1950, роман)
Схожі твори:
- Рей Бредбері Третя експедиція / The Third Expedition (марсіанин набуває загаданих форм)
Видання:
Відгуки:
Ще одне чудове оповідання від маестро Бредбері з філософським підкладом. Оповідання певним чином перегукується і доповнює «Третю експедицію» хронік. У певному сенсі його можна розглядати як доказ того, що марсіани аж ніяк не злі, і третю експедицію було знищено не із свідомим наміром, а як відповідь на бажання її членів. Так, такі можливості марсіан могли бути використані проти землян і свідомо. Але могло бути й по іншому: капітан експедиції уявив, що істота, яка виглядала у день як його загиблий брат, стоїть за його спиною з ножем у руках і зараз устромить йому ніж у спину; хтось може уявив, що за вечерею йому всипали отрути, хтось може ще що — у будь-якому випадку вранці живим не вийшов ніхто. Але ж це могла бути і не вина марсіан, хіба ні? Хто знає, що сталося б в оповіданні «Марсіанин», якби старенька пара раптово уявила собі сина, що колись помер, а тепер повернувся, як кровожерливого монстра, що обернувся і затесався до них, який в певний момент накидається на них і пожирає їх? Може й на них чекала б доля третьої експедиції...
А так марсіани аж ніяк не погані та не злі на відміну від людей. А за людей просто соромно. У тій же третій експедиції марсіани як змогли, згідно із сприйнятим людським обрядом, поховали загиблих.
Тут же розумна істота, ще кілька митей тому, така омріяна і бажана, залишається лежати на причалі холодним, бездиханним і нікому не потрібним трупом. І ніхто з людей навіть не задумався про наслідки своїх вчинків і не залишився, щоб віддати останню шану...
Людьми рухав просто крайній егоїзм, за яким маячить підлість. І не треба казати, що люди не винні. Звичайно так легше, але все ж таки потрібно усвідомлювати наслідки своїх вчинків і намагатися відповідати за них у міру можливостей. У цьому і проблема людства, що кожен прагне щастя за рахунок інших, плюючи на інших і особливим досягненням все більше вважається вміння уникнути відповідальності за свої дії або перекласти відповідальність за них на інших.
А може якби, хто-небудь із людей зміг переступити через своє я, зміг усвідомити свою мрію нездійсненною, прийняти і змиритись зі своїм горем, зі своєю втратою і прийняти марсіанина таким, яким він є в справжньому образі і це й було б щастя? Щастя і для марсіанина, і для людини, яка б набула щирого друга таким, яким він є насправді. І марсіанину не треба було б потрапляти в чергову пастку, камуфлюватись, а просто залишатися самим собою...
І останній штрих, як родзинка на тортик: так що все-таки розбило тільки-но набуте щастя сім'ї Лафарж? Правильно, просте людське/жіноче бажання місіс Лафарж випендритися і похвалитися перед іншими своїм віднайденим сином. Здавалося б живи собі і радуйся тихенько, аж ні, адже ж так хочеться втерти носа ближньому і показати який ти красава...
Залишати відгуки можуть лише авторизовані користувачі!