Станіслав Лем «Подорож двадцять перша»

Дивовижне оповідання. Автору вдалося підняти в настільки малому обсязі величезну кількість найрізноманітніших фантастичних ідей, практично кожну з яких можна було розвинути до окремої повісті, якщо не роману. З деякими з них автор так і вчинив, наприклад з ідеєю розумного розчину або механічної еволюції. Тут же упаковка настільки щільна, що доводиться кілька ідей штовхати одним абзацом. Через це стає важко стежити за основною думкою оповідання.

Теологія досить щільно починається лише з другої половини, тож навіть у цьому можна губитися - чи є вона основною ідеєю?😏, чи суть у тому, що безконтрольний прогрес і самовпевненість у власній божественності призводить до хаосу й маразму, зображеному в оповіданні, і релігія тут на других ролях антуражу? До того була ідея етапів розвитку технологічних гуманоїдних цивілізацій - погодьтеся, досить цікаво судити про ступінь технологічного розвитку за кількістю спершу матеріального, а потім і інформаційного сміття на орбіті, навіть періодичну систему розробили. Потім розвивалася досить довго ідея переробки організму до всіляких безглуздих і потворних форм, ідея безсмертя, воскресіння, насолоди, зокрема статевої..., та чого там тільки не порушувалось, аж до штучного багаторазового переживання смерті (ну, якщо вже всі інші маразми та найвитонченіші збочення перепробувано, то що ще можна вигадати, окрім як узяти та й убитися? - теж, до речі, глибока філософська думка...), так що теософія, хоча й на гідному місці, але аж ніяк не єдино основна. Та й, погоджуся з одним із відгуків - незважаючи на начебто позірне заперечення релігії, після прочитання можуть навідуватися зовсім інші думки (щоправда, почитавши інші подорожі, сумніваюся, що в автора це вийшло усвідомлено). А саме: раз ми в себе не спостерігаємо жодних ознак подібної маячні, як описує автор (а тим паче сорок років тому, коли він це писав), навпаки - людство плодить дедалі нові й нові проблеми, які все важче розв'язувати, мимоволі замислюєшся про дещо інший задум Творця. Може навпаки, саме відмова від Бога і прагнення самим зайняти його місце і призводить до таких наслідків, може про це намагається застерегти автор? Особливо яскраво це ілюструє кінцівка. Адже що, якщо не Віра, зупиняє ченців застосувати свою абсолютну зброю, щоб непомітно нав'язати всій планеті свої вчення й абсолютно поневолити їхній розум?

Але, якщо чесно, розібратися в такій кількості потоку ідей, що їх піднімає автор, досить важко, іноді збиваєшся на повний хаос. Також не можу не погодиться з ще одним відгуком, що "Для серйозної "подачі" - легковажно і поверхнево, для несерйозної - затягнуто і нудно." - найадекватніша оцінка почерпнута з відгуків. До речі, іноді мало просто висунути цікаву думку, іноді потрібно ще й вміти її захопливо розвинути. Тож, за моїми враженнями, це одне з найбільш серйозних і філософськи навантажених оповідань з усіх щоденників, і безперечно, автор намагався нам щось сказати, щось донести, але ось що? Так і залишається в підсумку загадкою.