О. Генрі «Королі і капуста»

В основному мені подобаються короткі іронічні оповідання цього автора. В О. Генрі у самого була не найпростіша доля і він мав де набратися сюжетів для своїх творів. І мені вони подобаються ще й за те, що їм хочеться вірити, ніби так і було, настільки я я їх сприймаю життєвими. Або, принаймні, точно могло б бути, бо розум таки вловлює деякі деталі, що реально вигадані. А ще, читаючи автора, мене регулярно дивує, наскільки його сюжети, вже більш ніж сторічної давнини, можуть викликати алюзії, схожість із сучасністю — таке враження, що за минулі роки людина загалом мало змінилася і нею рухають ті ж самі мотиви, а шахраї використовують усе ті ж самі схеми.

Тут із подібних оповідань складається ціла повість, об'єднана певним загальним сюжетом. Вигадана латинська Анчурія виявляє подібність до рідної моєї країни і часом мені теж за неї боляче, але її люди після кожної нової революції знаходять собі нового кумира і знову не впадають у смуток. На її сторінках окрім політики та спроб окремих особистостей покращити свій добробут, знаходиться місце і для романтики почуттів і для романтики природи, є тут і благородні пориви та місцеві начебто добрі «олігархи».

Хоч я й не вловив головного у сюжеті цієї повісті — чому цей містер Гудвін приховав таємницею долю президента Мірафлореса та зниклих грошей республіки? По-перше як-не-як, а це все ж таки кинуло тінь на його репутацію. По-друге, це кидає тінь і на його дружину — багато хто вважає її тією легковажною співчинею, яка і призвела республіку до драматичної розв'язки з її президентом. Тепер же вона змушена таємно доглядати могилу свого батька, будучи ніяк не причетною до долі Анчурії. Можна подумати, що Гудвін зробив із цього таємницю, щоб не заплямувати добре ім'я її батька, але, гадаю, це не так. Думаю, варто було офіційно повернути гроші страховому товариству і у відповідь добре ім'я, тим паче посмертно, було б очищене. Натомість тепер все життя потрібно приховувати правду, викликаючи куди більш нісенітні, але логічні підозри, таємно доглядати могилу... А найголовніше — чиновник, що прокрався, з коханкою виходять сухими з води і на корупційні гроші, вкрадені у людей власної країни, решту життя проводять на кращих курорти планети. Більше того, цей мотив повторюється в повісті автора двічі: новий президент Лосада продовжує торгувати країною, автор може через свого героя, котрий здобув вбивчий компромат, це припинити. Але надувшись незрозуміло мені якої шляхетності, вирішує його не чіпати і не заважати йому оптяпувати його темні справи. Де тут справедливість?

«Королі і капуста» — фігурально є тут свої королі, які стрижуть свою капусту. Цю повість вперше я прочитав студентом і досі мені запам'яталося, як важко тут гарував консул Сполучених штатів. Він вивішував на ґанку свого будинку гамак і, знемагаючи від спеки, млосно дивився на кораблі, що пропливали повз. Ця ідилічна картина настільки мені запала, що я навіть розжився власним гамаком, правда, на жаль, не маю моря, щоб милуватися кораблями...