Рей Бредбері «Кульбабове вино»

На початку книги 12-річний Дуглас відкрив для себе, що він живий, а це ж так чудово бути живим і просто жити! А чи всі люди знають, що вони живі? Адже це так неймовірно і просто! Ближче до кінця, той же Дуглас приходить до іншого відкриття, вже трішки сумного: раз ти живий - значить рано чи пізно, як усьому живому, тобі належить померти... Але це літо, чудове літо 1928 можна зберегти трішки довше, закупоривши його частку разом із часткою сонця в ряд пляшечок вина із сонячножовтих кульбабок! А ще цього літа станеться багато чудових подій, яких потрібно прожити на повну. Тут буде місце і чарівним тенісним туфлям, які самі несуть тебе куди очі дивляться і різним дивовижним машинам: тут і машина щастя, і машина часу, і просто зелена електрична машина і старий трамвай; і багато інших добрих і не дуже (як історії про маніяка) подій. Цих подій так багато, що Дуг заводить собі окремий блокнот, куди буде ретельно записувати і події, і свої відкриття дитинства та дорослішання. Це чудова і добра книга, яка заспокоює та налаштовує тебе на тихий миролюбний ліричний лад. І трохи сумна, бо викликає ностальгію за дитинством, по вже твоєму літу 19 якогось-там року...

Герой Рея Дугласа Бредбері - Дуглас Сполдінг, якого навіть кличуть як автора - Дуг, напевно автор писав його зі свого дитинства, тому і вийшло так живо, чуттєво та емоційно. У літо 1928-го герою було 12 років, він тільки відкривав для себе життя і весь світ, але одним з його відкриттів було те, що час не зупинити і з його плином можна самому перетворитися на машину часу з цього роману. Так машині Дугласа Сполдінга в 2016-му (коли писався цей відгук) виповнилося б рівно 100 років, автор же до цієї дати трішечки не дотягнув...

Але разом із загалом приємними враженнями, я трішечки не поділяю загального захоплення та мління від роману, вважаю роман гідним похвали, але не найвищої оцінки. Він мені, як і більшість вже прочитаних книг автора, здається відчутно переоціненим. Це ж відчуття переоціненості, хоч і добротності твору, залишалося в мене після 451° за Фаренгейтом, після Марсіанських хронік і ось тепер — після Кульбабового вина. Знаючи його популярність, його знаменитість, дивлячись на оцінки та відгуки, очікувалось ще чогось більшого. А у ньому є свої плюси і свої вади, деякі з оповідань мені сподобалися суттєво більше, деякі - залишили байдужим. Відразу в мене не сталося занурення в літо і в дитинство, знадобилося дійти десь до третини книги, щоб з'явилося подібне відчуття. Можливо, тут велика заслуга тенісних туфель, які в мене ні з чим подібним у дитинстві не асоціюються - я не можу пригадати такої прив'язки до матеріальних речей. Ця історія викликала у мене нерозуміння в самий непідходячий момент.

Я розумію, що пам'ятаю своє дитинство, можливо, слабше, ніж тепер це одне літо з дитинства Дугласа🙂. Але що я не можу забути, так це те, що, на жаль, не було все настільки радісно, ​​світло і в дитинстві, як це виходить у автора, і мені важко повірити авторові в цьому. Були й у дитячому віці свої проблеми та свій смуток, і згадуючи, не можу визнати їх дитячими, часто вони були цілком, по-дорослому, серйозні. Тому, всупереч більшості відгуків, мені роман здався надмірно стерильним, ванільним чи що. Так, згадуючи дитинство, читаючи Вино, я ностальгую і хочу знову опинитися там, але за зрілими роздумами, мені здається, що дорослому мені все одно стало легше і краще (дай Боже, щоб і далі я залишався з цією думкою). Якщо хтось не згоден, як приклад можу навести Гекльберрі Фінна Марка Твена. Цей твір на порядок реалістичніший і серйозніший за Кульбабове вино, та Гек був по-своєму щасливий у своєму дитинстві, але чи можна його дитинство направду вважати щасливим? Або ж як у пісні Hi-Fi: «...і чому від доброти, бувають так жорстокі діти?», як у автора в Марсіанських хроніках земні Дугласи та Томи грали у свої ігри дитинства кістками марсіан? Або ближчий приклад: скільки хлопчиків і дівчаток 10-12-річного віку з сирійського Алеппо 2015-2016 років, назвуть цей період свого життя щасливим і потім ностальгуватимуть за ним? Чи що уже тепер творять москалі в Україні?

Можливо треба було читати цю книгу в дитинстві чи юності і вона стала б більшим одкровенням, але зараз я вже якось більш... цинічний, чи що, щоб сприймати її з цим ванільним присмаком на губах. Але знаю одне, наступної весни спробую запропонувати її своїй старшій дитині, адже для неї якраз і почнеться це 12-те літо її життя — нехай разом із книгою зробить для себе ще кілька відкриттів. А для себе вирішив прочитати її ще через десяток або більше років, щоб знову згадати про літо і дитинство, адже завдяки Бредбері, це літо залишиться назавжди, подібно до вина з кульбабок закупореного в пляшках, закупореним на сторінках цієї книги і доступним кожному для багаторазового вживання.